тор покинув оті польські й галицькі відсотки і взаємини, та написав натомісць слово проценти, відомі навить кожному украінському селянинові, та ще й не ставив приставки — від, а поставив од, то може можна було б стямкувать за дещо, або принаймні догадатись, за що буде мова в статті, написані доволі чистою украінською мовою, навить з уживанням скрізь украінського од, а не від, которий дуже ганжує неологізми для читальників. А таких невдатних фраз та слів є чимало в „Записках киів. науков. т-ства“, а найбілше в перекладах Тимченка, котрому ми радили б зовсім не вживать йіх, бо він силкувався переложить не зміст текста в оригіналі, а тільки слова. Буквальний переклад нігде в світі не робиться, окрім хіба нас та галичан. Через це таких перекладів в киівських „Записках“ неможна читати, хоч ці „Записки“ загалом пишуться багато кращою мовою, ніж львівські „Записки“; але в йіх гарною чистою мовою написані тільки статті д. Грінченка, Ор. Ів. Левіцького та д. Огієнка, а найбілше його оригінальні статті. Він один і єдиний вживає усі украінські народні слова, не гидуючи, не коверзуючи мовою, як роблять деякі добродіі, котрим чомусь не подобаються деякі украінські народні слова, як — сливе, сливи, сливинь, хіба, опрічній, окроми. Тут принаймні бачимо синтактику, росклад слів украінський розмовний і живий, а не якусь робляну галицьку мертвоту, де слова розставляються зовсім на латинський зразець, або роскидані скрізь навманя. Якби галичани писали такою мовою своі статті в Літер. Науков. Вістніку, то йіх вже могли б читать не дуже вередливі украінці… Загалом сказавши, мова в „Киівських Записках“ настільки краща од мови в „Львівських Записках“, що йіх і рівняти неможна.
Але треба зауважить, що сливе усі переложені статті читать неприємно й важко, а найбілше переклади добродійки Шевченковоі, бо в неі мова галицька, робляна й недоладня.
Добрі й гарні переклади може робить тільки досьвіднийі тямущий пісьменик, та ще й такий, що має хоч не-
