величку творчу мовну здатність, щоб нехибно утворять нові слова, виводячи будлі-яке нове слово з другого, або с коріня слів, потрапляючи на народні приставки й суффікси, котрі доконче повинні буть схожі й анологичні с приставками й суффіксами в народніх словах якого-небудь рядка підхожих слів. В нас це робиться часто навманя. На змість ці „Записки“ і справді, як писав рецензент „Великороссъ“ „составляють счастливое исключеніе между провинціальными изданіями подобнаго рода. (Кіевская Молва), так-какъ в других подобных изданіях часто помѣщаются сырые матеріалы“. Що стосується до правопису киівських „Записок“ й инчих органів пр. Грушевського, то мене дивує його галицький правопис Желихівського з безліччю двох точок сливе над кожним і мяким. „Записки“ видаються на Украіні, в Киіві, а не в Львові. На Украіні усі пісьменики пишуть кулішівкою, і ніхто з йіх доброхіть не чепляє й ніколи не чеплятиме такоі сили точок над рядками. Це відомо кожному, як відомо й те, що проф. Грушевський усім правує й заряджує і в „Записках“ і в Літ. наук. Вістникові, і в „Селі“. Само по собі видно, що він має по́тяг, та ще й великий до заведіння на Украіні в тутешньому пісьменстві галицького сьмішного й дивовижного правопису, не маючого ніяких научніх підстав. Правда, що він викинув непотрібні апострофи, але зате ж ми бачимо і в Л. Н. В. і в „Записках“ отакі правописні чудасіі, зовсім не академичні: вє, бє (це дитячі викрики, а не дієслови-бье, вье), пє, пю, бурян, (бурьян), карєра, пєса, обєкт (обьект), книжка написана з чутєм (с слухом), в житю, застережень, (застережіннів), ослаблень, кроки (ступіні), очи, плечи, на поли, батькови, чотири, матери, чоловікови, і т. д. Це ж зовсім не по-украінському, а по-галицькому. Виписую зумисне от таку фразу з Літ. Наук. Вістн.; „Особливо вїла ся їм отая баба. Так уїла ся, що вони асигнували суму“… Я двічі мусів спиниться, щоб розібрать цей ше-девр галицького правопису, поки второпав, що воно за штука. І скрізь натикаесся на слова: від, се, сю, житє, обновленє, житєм,
