околишні притичини, а своі, сказати б, домашні, хатні. Пісьменські гарми́дерники наробили такого гармидеру в украінські літературі, од которого вона не швидко очумається.
Що мною сказано за прозаічню мову наших пісьмеників, засмічену польсько-галицькими словами, те ж саме доводиться міні сказати і за мову в віршах украінських поетів. В йіх усіх вірші засмічені такими ж самими словами; у всіх трапляються польські слова: розпач, зненацька, вабить (надить), кроки, навить штука (искусство), прагне (жадає) і т. д. Найбілше зганжував своі гарні, дзвінкі, хоч часом надто риторичні вірші д. Чупринка, хоч може й механично, несамохіть. Ті ж самі хиби в мові трапляються навить і в віршах талановитого д. О. Олеся. В своєму невеличкому, написаному по-декадентський утворі: „Трагедія серця“ стерчять ось які галицькі й польські слівця: облиш се (залиши це), шалені (скажені), крок ступлю (ступінь), дотик кучерів (доторкання), прагнути (жада́ть) і т. д. Невже д. Олесь думає, що наша публіка знає оті польські — дотики, кроки і т. д.? В поезіі усе повинно буть доладнє (изящное), гарне: і картини, і о́брази, і вірші й мова, бо вірші це ж музика складів, рифм та слів. В наших поетів не розвите тонке почування музичности й доладности в формах віршів. Вірші д. Олеся роблять і справді вражіння своім журливим елегічним тоном і правдою, але як тільки наткнесся на якийсь розпач або дотик, то недоброхіть осьміхнесся, і гарне вражіння на душу, на почування переходе в сьміх і псує суцільність вражіння в душі. А це ж дуже шкодить віршам. Якби навить в віршах Шевченка або Пушкина були натикані оті усякові польські кроки, дотики, прагне, розпачі і т. д. то й вони не мали б сили й доладности в мові, не вважаючи на свою високу вартість. В чудові, хоч і романтичні поемі д. Олеся: „Над Дніпром“ мова в віршах вже чиста, чудова, народня; нема там ні дотиків, ні розпачу і т. д. і з цієі причини ця, сама по собі поетичня поема, дає суцільне гарне вражіння. Вона вся вилилась з душі поета в доладніх образах — типах, кольорітних картинах і на май-
