ред котрим корьатсьа народи, котрого наука тільки віків ширитсьа по сьвіті. Ми повинні вчитись, дивльачись на діти, повинні самі переродитисьа, зробитисьа дітьми, шчоб пізнати правдиве добро і правду. Сли хочемо звернути увагу на вихованье, то треба зачати від того, шчоб перестати занедбувати природу дітеј јако непридатну до приньатьа переконань розумних. Противно, ми повинні користати с тих скарбів, јакі лежат зложені в дитиньачіј природі, с котрих шче богато је невідкритих.
Таја оборона прав дитиньачојі природи протів педаgоgічного авторітету мала на ціли показати оден з головніјших недостатків нашого вихованьа. Ми не запускались в подрібности, а висказали дешчо важнішче в надіјі, шчо розумні педаgоgи, сли згодьатсьа з нашими гадками, добачат самі шчо і јак треба јім робити. Не можна навчити когось, јак обходитись з дітьми, можна тілько показати основи, на котрих поступованье з дітьми опертись може і ціль, до котројі повинно јти. Ми гадајем, шчо головним обовјазком виховујучого повинно бути: почитанье льудськојі природи, свобода нормального розвоју, старанье подати дитині перед всім правильні поньатьа о річах, живі і сильні переконаньа, позволити јіј переконатись о правді і добрі того, шчо робити маје, а не страхом примушувати до послуху.
Сповненье того всего тьажке, але можливе. Початок до вихованьа такого, опертого на узгльадненьу дитиньачојі природи і свобідного розвоју, зробив був перед половиноју віку чесниј і бескорисниј фільантроп — Пестальоцці. По поводу јего школи висказала п-ні Сталь тују важну замітку, шчо „непоньатливність дітеј походит частіјше від нејасного викладу, јак від неприступности самих наук“ (De l' Allemagne). Тисьачні
