ма жаднојі причини гадати, шчоби вроджені нам склонности потьагали нас більше до злого, јак до доброго. А права добре уладженојі держави моглиби віддалити всьаку склонність до злого.“
Колиб навіть правдоју було, шчо зла сторона переважаје, то чиж моглиби ви перемінити тоје? Ви, котрі раз-у-раз противитесьа самі собі, котрі својіми поступками нишчите власні правила, а теоретичними прінціпами осуджујете власні поступки, котрі падајете на кождому крокови, — ви посьміјете с фаризејсков гордостьу кинути камінем на невинну дитину, судьачи в ніј тоје, чого так мало добачајете? Ні, перше пізнајте самих себе, а тогди вже берітсьа поправльати льудську природу повірених вам дітеј.
Коли діти не је ідеалами моральности, то все таки стојат вони під тим згльадом далеко вишче від старших. Вони не брешут (хіба, шчо јіх навчат), вони встидајутсьа всего злого, вони хороньат свјаті чутьа льубови до льудеј, свобіднојі від всьаких упереджень житьа. Вони зближајутсьа до чоловіка, не питајучи, чи він богатиј, чи рівниј јім шчо до походженьа; в них видна приклонність до унижених судьбоју. І чутьа јіх показујутсьа ділами, а не зістајутсьа тілько на јазиці, јак в старших; дитина не зјість ніколи јаблука без свого брата або сестри, котрих льубит; вона все принесе з гостини гостинцьа дорогіј ньаньці; вона заплаче, видьачи сльози матери. В загалі гадка, шчо головне чутье дітеј — еgоізм, не маје ніјакојі підстави. Коли в них не видко сильнојі льубови до вітчини і льудськости, то тілько дльа того, шчо круг іх поньать не так шче широкиј, шчоб обньав цілу льудськість. Вони того не знајут, а чого сьа незнаје, того льубити не можна.
Не дармо поставив нам діти јако примір тој, пе-
