не за одною системою. Ці зміни і примушують нас розбивати течії на категорії і залучати їх до цієї або до іншої системи.
Отже, з нашого перегляду кубістичної системи ми встановили цілу низку змін і розбили їх на стадії, з яких одну маємо за центральну магістраль. Нагадаю, ця магістраль йтиме під однією формулою чи формувальним елементом, який ми назвали серповидним.
Іншими словами сказати, ця лінія йде від першої стадії, яку ми назвали через її формування „геометровидною“, включаючи п'яту стадію.
Другу лінію, що йде від кубізму, ми назвали четвертою стадією, як вид просторий.
А взагалі з розгляду всього кубізму, ми поки-що виділили нове групування художників, які, на нашу думку, не мають прямого звязку з кубізмом.
Можливо, дальший наш розгляд дасть нове висвітлення кубізму. Таким чином, для закінчення розгляду загального характеру кубістичної системи, в дальшій статті ми приступимо до четвертої просторої стадії кубізму, а також і до розгляду творів станкового виду, виділених з кубізму.
Ленінград
„МАРКСИЗМ“, ЩО ПІДЛЯГАЄ СПРОСТОВАННЮ.
ОЛЕКСА ВЛИЗЬКО
— „Питання літератури“! Вот смешное название!
— Да, не то „Питание литературою“, не то „Пытание литературы“.
(Розмова біля вітрини ДВУ)
С. Щупак нам усім остаточно набрид. Коли Ол. Полторацькому нагадуєш це прізвище, він хапається за живіт, як хворий, що три роки харчувався рижовим наваром і горохом. Але — з ким тільки не доводиться нам сперечатися на важкому шляху піонерів революційної літератури! Ми мусимо стежити за всіма літературними працями й давати належну відсіч усім пасеїстичним, назадницьким вправам. С. Щупак не заспокоївся після скандального вражіння, що справили його статті про „Нову Генерацію“ — й в одчаї вирішив ніби-то „лебединою піснею“ довести, що його літературні вправи дійшли до краю, до самозаперечення. Його „книжка“ — „Питання літератури“, де зібрано всі вже друковані статті, доводить всю теоретичну вбогість, наукову відсталість і аматорство С. Щупака. Так — доводить, але на непідготованого читача Щупакова книжка може справити деяке вражіння; тим-то й ми вважаємо за конче потрібне належно оцінити її на сторінках „Нової Генерації“.
Почавши з характеристики своєї методи, як такої, що її освітлює „революційна марксівська думка“ (7), С. Щупак починає нещадно плутатися в марксистській абетці й, по-друге, перекручувати основні проблеми марксистського мистецтва. „Усі марксисти визнають, … що мистецтво визначається, як певна людська вдача, що властива всім стадіям людського розвитку“ (7. Підкреслюю всюди я. — О. В.) — заявляє Щупак, фатально забуваючи основний марксистський погляд, що мистецтво з'являється не завжди, а тоді, коли в людини є час, вільний від боротьби за існування.
Отже, мистецтво — не „людська вдача“ й не властиве „всім стадіям людського розвитку“. Для чого потрібно було С. Щупакові забути цю основну думку марксизму?
На це маємо дуже проречисту відповідь у дальшому викладі. Виявляється, що „… людина завжди переслідує не тільки утилітарні завдання, а й есте-
