22
§ 15
пшоняник, жовтіти, бджоляний, бджолята тощо, а також звичайно і їв словозмінах: у пшоні, на бджолі...
тощо
§ 15. В українській мові часто чергуються назвукові у — в, як от: уже — вже, удосвіта — вдосвіта, уперед — вперед і т. ін.
Про споконвічне у в назвуці можна сказати, що воно може переходити в в тільки коли буває ненаголошене, а про в споконвічне, що воно може переходити в у, коли стоїть перед приголосними. Це загальні умови чергування їх.
Але зокрема такі слова з рухливим звуком у назвуці (у — в) частенько приймають один із них як до кінця попереднього слова: коли попереднє слово має у визвуці приголосний, то й наступне слово починатиметься з голосного, якщо ж у першому там буде голосний, то й друге краще почати з приголосного в, напр.: наш учитель, ніж устромив, встав удосвіта тощо, але наша вчителька, ножа встромив, встали вдосвіта тощо. Ось іще кілька прикладів: прийшов учитель до вчителя; як у воду впав; так у нас, як і в вас: в умілого руки не болять.
Як бачимо, чергування у — в є не що інше, як засіб уникати в мові скупчення приголосних чи голосних. Збігу голосних наша мова майже не знає і при зустрічі їх у сусідніх словах старанно уникає, групи приголосних же хоч і звичайніші в нашій мові, та все ж супроти інших мов цих груп у ній менше, і деяких вона зовсім не знає та й взагалі не любить великих груп з трьох, чотирьох приголосних, надто ще й важких до вимови. Тому то коли замість наведеного прикладу „в умілого руки не болять“ ще можна сказати „у вмілого“ вм не велика й не важка до вимови), але зовсім недобре було б „у умілого“ (група голосних, зовсім незвична в українській мові), недобре й „в вмілого“.
Не слід тільки зловживати ці чисто вимовні умови чергування у — в і поширювати їх на те, на що поширювати не можна. Так, міркування про важкі групи приголосних тощо при збігові слів недоречні, коли поміж тими словами є розділовий знак або хоч і без розділового знаку між ними павза (зупинка в вимові). У цих випадках цілком можливі й незвичайні групи голосних чи приголосних, бо це ж не будуть вимовні групи.
Словом наведені умови чергування у — в у силі тільки при тісній, суцільній вимові слів.
Зокрема в віршах поети раз-у-раз поступаються групами голосних чи приголосних перед вимогами ритму, раз-у-раз підпорядковуючи цьому останньому вимоги уникати збігу звуків, як от (коли між словами прийменник у або в, то треба звертати увагу й на початковий звук наступного слова);
