14
Читанка з історії України.
Як уже було зазначено, на вв. VIII—IX. випадало закладення киівськоі держави. Літописне оповідання виводить іі з Варяжськоі землі, звязуючи з відомим переказом про трьох братів Рюрика, Синеуса та Трувора. Але поруч з ним були й другі версіі, про що згадує той же літопис — переказ про Кия, Щека та Хорива в ріжних його редакціях. Всі ці оповідання лише легенди, що існували в той час, як складався літопис — в початку XII. в. — серед киівського громадянства; вони зовсім не вияснюють питання і навіть не подають фактичного матеріялу для його розвязання. До того ж записано іх було пізно, більш як за два століття по подіях, коли навіть вірити літопису і рахувати терміном закладення киівськоі держави половину IX. в., як зазначує він, а не перенести на часи раніші. Тому про ці важливі в нашім минулім подіі нам відомо дуже мало і „історія початків киівськоі держави належить до найтящих питань всесвітньоі історіі“[1]. Але одно ясно: не Нормани, чужоземні ватажки, заклали іі, а розвинулася вона органічно на підставі умов та інтересів місцевих, а не принесених зовні. Русь же, про яку згадує літопис — не чужий нарід, а одно із слов'янських племен, бо той же літопис дає зовсім певні вказівки: „от словенська языка и мы есмо Русь, а словенський языки руськый — одно есть“. Доказ цього бачимо і в норвежських сагах, що оповідають про подіі пізніші X—XI в.в. в киівській Руси: династія киівських князів виступає там як зовсім чужа ім. Не багато знаємо й про життя Киівськоі держави в найдавніші часи іі існування: літопис подає лиш одні ймення князів, або відомости остільки непевні, що більше подібні до переказу, як до історичного факту. Навіть характеристика діяльносте першого, уже історично відомого князя Олега поч. X. в. має так багато легендарного (подробиці походу на Царгород, смерть Олега й ин.), що в значній мірі являється твором народньоі фантазіі і, можливо, об'єднує цілий довгий процес попереднього розвитку, Про який нічого не знаємо докладно. Але з часів князювання Олега маємо певну дату — 911 р. — рік умови з Візантією та греко-руський трактат і це надає йому, не вважаючи на всі фантастичні подробиці, історичну певність.
Переходячи до характеристики політичного ладу киівськоі держави, треба зазначити в житті іі два головних елементи: князь зі своєю радою з одного боку, віче — з другого. Взаємовідношення між ними було не завжди однакове: як постійне явище, можна підкреслити, що при князеві могутнім, сильнім та енергійнім, віча майже не помітно, але лише підупадає князівська влада — виявляється поруч з князем і діяльність віча. Що ж до князівськоі влади, так вона з окрема пережила процес еволюціі. Уже в далекі часи до — державного побуту русько-украінські племена виступають перед нами, як елемент рухливий і войовничий; те саме бачимо і пізніше IX—X. в.в. як свідчать чужинці, (№ 9. „Далекі походи Руси IX—X“); далекі походи зовсім не були чимсь надзвичайним і ватаги украінсько-руські бачимо і в прикаспійських краінах і в Греціі і в инших землях. Такими ж войовниками, ватажками дружини виступають перед нами перші князі — Олег, Игор, Ольга, Святослав та Володимир в першій половині свого князювання — і в нашім літопису (№ 13. „Походи кн. Святослава“). Але поруч з цим повставали і другі завдання об'єднання окремих племен в одне ціле, та захист цієі держави від ворогів. Уже Олег „прилучив“
- ↑ М. Грушевський: „Історія Укр.—Руси“ т. І ст. 379.
