15
Читанка з історії України.
Деревлян, „побѣди Северы“, брав данину з Радимичів, „а со Уличи и Тиверьци имѣяше рать“. Ту ж картину бачимо і пізніш: походи Ігоря та Ольги на непокірних Деревлян, Святослава „на Оку реку и на Волгу“, Володимира на Червенські міста та др. Але далеко легче було підбити ці племена, як примусити іх до покірности, і літопис зазначує цілу низку повстань окремих племенних одиниць супроти влади Киівського князя: відома нам історія боротьби деревлян на чолі з іх князями за часів Ігоря та Ольги, Вятичів та Радимичів за часів Володимира. Цей процес консолідаціі, об'єднання Киівськоі держави закінчується добою Ярослава І, яка була моментом розквіту державного життя, а по ньому спостерігаємо явище протилежне, росклад державного тіла на частини окремими державними центрами.
Другим завданням князя киівського була охорона землі та торговельних шляхів від хижих сусідів. Річ в тім, що вже з часів Ігоря в південно украінських степах бачимо нові орди — Печенігів, які загрожували економічним інтересам Руси — перешкоджали торговельному рухові по Дніпровському та др. шляхам — і нападали на русько — украінські землі. Тому князь виступає як оборонець торговельних зносин, посилаючи з купецькими човнами для охорони свою дружину, а з другого боку веде активну боротьбу з Печенігами, виступаючи в походи проти них (№ 50. „Боротьба Володимира з Печенігами“), будуючи міста та фортеціі (№ 16. „Оборона краю в X—XI. в.“).
Боротьба ця набула великого значіння і зробила глубоке вражіння на населення, відбившися в його нам'яти в формі легенд (№ 51. „Кирило Кожемяка“). Разом з тим вона мала і другі наслідки: примушувала населення кидати небезпечні степові місцевости та оселятися блище до міських центрів, скупчувала людність в районах іх та зменшувала територіі держави: за часів Володимира Вел., як зазначає епіскоп Брунон (№ 16. „Оборона краю в X—XI. в.“) південний кордон іі був лише на два дні подорожи від Киіва, а пізніше Ярослав відсунув його до р. Росі.
Опіка князів над торговлею виливалася не лише в формі охорони іі від нападів кочовників: вони дбають про улаштування та зміцнення торговельних зносин і чимало походів відбувалося на грунті інтересів економічних, звязаних з цим завданням, а наслідками іх являлися торговельні умови з сусідними державами (№ 4. „Умови з Візантією“). Але ця напружена князівська діяльність, з іі блескучими епізодами героічного характеру не відмінила значно життя людности, мало впливала на старий устрій: на місцях бачимо старих племінних князів („князья под Ольгом суше“, деревлянський князь Мал, про яких згадує літопис або „всякоя княжья“ умови Ігоря з Греками), і майже всіми справами керують громади. Відношення між князями та населенням виливалися, головним чином, в форму „уставів та оброків, дані і погостів“: князь, як ватажок своєі дружини був напередусім зацікавлений в тому, щоби за допомогою іі здобувати нові данини, відносно ж населення більш піклувався про те, щоб „уставлять дані і уроки, становища та. ловища“ — як про кермування ім навіть в суді, одній з найголовніших функцій князівськоі влади, князь підходив до справ з погляду інтересів скарбниці — придбання штрафів за злочинства. Тому де хто а істориків і зазначує: „князь зі своєю дружиною був сам по собі, земля сама по собі“[1].
- ↑ А. Ефименко: „Істория украінскаго народа" в І ст. 26.
