19
Читанка з історії України.
Крім відомостей про соціальний устрій, „Рус. Правда“ подає нам матеріял для зазнайомлення зі старо-руським правом. Характерною рисою останнього був погляд на злочинство, як на матеріальні збитки і через те злочинці за ріжні вчинки каралися грошовим штрафом. Штраф за душогубство — віра — відріжнявся в залежносте від стану убитого і був або звичайний в 40 гр. для вільноі людини, або подвійний — 80 гр. для людей близьких до князя. Крім грошовоі виплати, як кару за убійство, староруське право знало пімсту, але пізніше вона зникає. (№ 29. „Пімста кн. Ольги,“ № 30. „Руська Правда“).
Так само штрафом — „продажею“ карали і за крадіжки та образи і лише три вчинки — розбійництво, підпалення двора та конокрадство, було виключено з цієі загальноі системи кар „Руськоі Правди“ і за них належав „ноток“, і „разграбленіе“.
Одним з найвидатніших фактів життя киівськоі людности було охрищення, яке вплинуло не лише з боку релігійно-морального, але й економічного, політичного, соціального й культурного. Разом з тим христіянство стало ферментом, на якому утворилася культурна єдність окремих земель, що складали киівську державу і ця ідея єдносте пережила навіть й саму державу. Звичайно росповсюдилося христіянство серед людносте не раптово: давні зносили з христіянськими землями приготували для цього грунт і вже в 1/2 X в, за часів Ігоря, бачимо в Киіві христіянські церкви, а христіяни були не лише серед широких мас, а й в князівській дружині. Згодом кількість іх остільки збільшується, що з ними, як з реальною силою, мусить рахуватися і князь. Тому акт охрищення, як каже літопис, зустріла радо принаймні хоч частина киівського населення „людье съ радостью идяху, радующеся и глаголаху: аще бы се не добро было, не бы сего князь и бояри прияли“. Але старе ідолопоклонство не могло зникнути відразу: не вважаючи на те, що дуже скоро на протязі якогось століття христіянство зробило великі успіхи серед населення, особливо по великих центрах, в глухих місцевостях та по селах воно залишилося вірою зовсім, або на-пів чужою. Ще в другій половині XI. в. широкі маси вважали де які обряди церковні, як напр. вінчання, особистою справою бояр та князів, а самі справляли весілля по стародавним ідолопоклонським звичаям, в церкву ходили, рідко, не причащалися, приносили жертви своім старим богам: „не бываеть на простыхъ людехъ благословенье и вѣнчанье, но боляромъ токмо вѣнчатися; простымъ же людемъ, яко и меньшицѣ поимають жены своя с плясаньемь гуденьемь и плесканьемь“, зазначує мітрополіт Іоан в ост. чверть XI в.[1].
„Не підлягає сумнівові, що христіянство довший час було релігією міською та панською, а по селах воно росходилося дуже поволі — заходами правительства й єрархіі, впливом міст, як культурних осередків і силою моральноі вищосте самого христіянства. Тому й про вплив христіянства всі часи мусимо говорити з цим застереженням: з початку він обмежувався князівсько-боярською верствою та міщанством більших міст і тільки дуже поволі переходив між сільську людність: насамперед росходився в околицях більших центрів і ще пізніше — в глухих кутах“[2]. Але росповсюджуючися серед широких
- ↑ Рус. истер. библ. т. VI. ст. 42.
- ↑ М. Грушевський. „Історія Укр. Руси“ т. III. вид. 2, ст. 402—3.
