20
Читанка з історії України.
мас христіянство непомітно приймало в себе ідолопоклонські елементи, бо мусіло пристосовуватися до релігіозного рівня людности, щоби боротися зі старою вірою. Шляхом цього пристосування воно втрачує свою давню чистість і утворюється натомісць переходова релігія, яка об'єднує стару ідолопоклонську віру з новою, релігія, що староруські проповідники дуже влучно стали звати двоєвірям. (№ 31. „Двоєвіря“). Явище це помічаємо не тільки серед темних народніх мас глухих кутків: воно існувало, під зверхнім, чисто обрядовим христіянством і серед культурноі меншости великих центрів, навіть духовенства, хоч в формах делікатніших.
Звичайно духовенство христіянське провадить гостру боротьбу супроти ідолопоклонських звичок, яка яскраво відбивається в силі старо-руських „казань“ та літературних творів. Але двоєвіря не зникло зовсім: усунуто було лише найяскравіші прояви ідолопоклонства, багато ж старих звичок заховалося і надалі; даремно проти них виступає духовенство в пізніші часи (XVI—XVIII. в.), даремно видаються ріжні заборони, стара віра надто міцно з'єдналася з народними переживаннями, щоби можливо було іі легко знищити.
Разом з христіянством прийшла до нас і ідея аскетизму; почали фундувати манастирі, раніше в Киіві, та біля його, потім і по инших місцевостях, а в половині XI в. закладається найславніший з них — киіво-печерський (№ 35. „Манастир киіво-печерський“ 1). Заснування цього манастиря звязано з діяльністю Антонія, але дійсним упорядником та організатором був Феодосій, який з початку 60-х р. аж до своєі смерти (в р. 1074) був ігуменом його, завів новий студійський устав, сувору дисціпліну і збільшив кількість ченців з 20 до 100. Строгість життя, невпинна праця, високий моральний настрій, братолюбство та нищелюбство ченців скоро здобули глибоку пошану серед людности, починаючи з князів та бояр і закінчуючи селянством, а ореол чудес, яким оповила легенда печерську братію, ще збільшив кількість шукаючих в манастирі поради й спасіння (№ 35. „М-р киіво-печерський“ 2). Високий авторитет, що придбав печерський манастир, залишився за ним на довгі століття, хоч нрави й звичаі манастирські не завжди відповідали евангельским ідеалам рівности, братерства, милосердія й нищелюбства. Патерик печорський, поруч з оповіданнями про високий морально-релігіозний настрій де-кого з ченців, заховав чимало цілковито реальних, дрібних яскравих фактів з діяльности „чудотворців“ лаврських, в яких поза фразами про „чуда, ангелів і діявола“ та ин., мимо трафаретного вихвалювання чеснот святого, виявляється щоденне манастирське життя з сварками поміж ченцями, скупостю, привілейованим становищем багатоі частини братті, та нужденним станом убогоі, бо, як зазначує одно з житій, убогими чепцями всі нехтували. Таким чином високий моральний настрій був часто в більшій мірі уявленням біографа, як фактом життя печорських ченців і з цього боку не можна перебільшувати манастирських чеснот.
Значіння манастирів не обмежувалося релігіозно-моральним впливом на людність: в скорім часі вони стали серіозним чинником економічного життя. Річ в тім, що манастирі руські, з окрема печерський, в скорім часі по заснуванню, почали набувати значне майно: грошима, коштовними річами, іконами й книгами, врешті землями, придбавши ріжними засобами „села“ з челяддю і без неі. Уже за
