24
Читанка з історії України.
срібні, серед людей заможних окраси ці визначаються своєю цінністю та мистецьким виробом.
Багатий матеріял для зазнайомлення з цими принадлежностями туалета, особливо, жіночого, крім писаних джерел, дає нам археологія, бо в знахідках маємо чимало виробів ріжного типу. На перше місце серед них треба поставити візантійські, а потім і киівські (але по грецьких зразках), перегородчаті емалі, які визначаються і своєю технікою і артистичним смаком. Перегородчасту емаль бачимо на ріжних річах: діадемах, ковтках та др., але вживали іі лише на золоті, бо вона була надто дорога для срібла. Із типів окрас треба зазначити перш за все діадеми, які носили на головах, можливо, лише княгині; в ухах же та біля волосся була сережки й ковтки, при чім, як бачимо з опису Льва Диякона (№ 34. „Побачення кн. Святослава з Іоан. Цимисх“) вживали іх не лише жінки, ай чоловіки. Врешті на шиях носили гривни (обручі) та низки бляшок або ланцюжки з медальонів, з'єднаних шарнирами та озлублених емалью, іконки й крести також прикрашені емалью й самоцвітами.
Багато дорогих річей було у людей багатих і крім одіжи: золотий та срібний посуд, килими й ин., а бенкети іх визначалися великою кількістю іжи й питва. Із страв бачимо переважно мясо домівських та диких птах і тварин: курей, гусей, голубів, журавлів, глухаків, воловину, телятини, оленів, вепрів та др.: пили ж квас, мед, ріжного гатунку, між иншим варений з перцем та вина, останні привезені з чужих земель. (№ 46. „До побуту XI—XII в.“).
Такою же роскішшю характеризувалися і инші боки життя старо-руського багатиря. Велика кількість челяді, яку він мав, обслуговувала всі його потреби домівські і являлася як почот під час урочистих виіздів, які звичайно відповідала загальному типові життя: зброя з окрасами золотими, срібними то самоцвітами, раби в роскішнім убранні також часто з золотими окрасами. Цікавий нарис життя багатих людей дає „Слово про багатого та убогого“ (№ 47.) та деякі уривки з життя Бориса й Гліба і печерського Патерика. „Къде бо ихъ житня и слава мира сего, и багряница, и брячины сребро и золото, вина и медове, брашьна чьстьная и быстрии кони, домове красьнии и велиции, и имения многа, и дани, и чьсти бещисльны, и гърдѣния, яже о болярѣхъ своихъ?“[1] каже про князів життя, а Патерик печерський додає картину боярського виізду XI. в: „Одягнувшися в пишну одежу, сів на коня й поіхав, наоколо його іхали отроки, а инші вели перед ним коней в багатім убранню“[2].
Але, не вважаючи на це багацтво та роскіш, силу дорогих річей, безліч ріжних припасів, які давало господарство, потреби комфорту були дуже елементарні, навіть серед вищих класів громадянства.
Як уже було зазначено, киівська Русь входила в тісні стосунки з сусідами, які мали велике значіння і для економічного розвитку і для культури. Звичайно ці відносини були і войовничі і мирні: знаходимо відомости про походи на Греків, Поляків, камських Болгар, Хозар та др., а поруч з ними вели зносини торговельні. Особливе ж значіння для життя старокиівського набули украінські степи, в яких, на протязі довгих-століть, один хижак зміняє другого, грабуючи й
- ↑ „Житія Бориса и Глеба“ изд. Петерб. Академій Наук ст. 30. Петер. 1916 г.
- ↑ М. Грушевський: „Історія Украіни—Руси“ т. III. вид. 2. Льв. 1905 р.
