23
Читанка з історії України.
не словомъ точію, но и ранами“, поводження з ними не було суворе, хоч батьки мали велику владу над дітьми і ті мусіли коритися. Так маємо ведомости, що навіть в таких інтимних випадках особистого життя як шлюб, справу вирішали не люди безпосереднє зацікавлені, а іх батьки, хоч, звичайно, це залежало і від того, що шлюб брали дуже рано. Напр., коли кн. Ростислав Рюрикович одружився з Верхуславою, наречена „млада сущи осми лѣтъ[1]“.
Знаходимо в де-яких джерелах цікавий матеріял і для характеристики приватного життя людности, хоч, на жаль, він далеко більше подає відомостей про побут князів та взагалі людей знатних, як широких мас. Але можна думати, що завдяки багацтву природи, яка давала в великій кількости все необхідне для життя, рівень добробуту серед народу був вищий як пізніше, хоч руйнування хижих сусідів часто нищили все, що встигала придбати і плюндрували цілі землі. Побут широких мас не характеризувався ані складністю, ані роскішшю: майже все необхідне для задовольнення перших потреб давало своє господарство, починаючи з іжі і кінчаючи одіжжю, а предмети роскоши та речі, яких не було змоги зробити своіми засобами, діставали завдяки торговлі. Одягалися, переважно в тканини того же таки домівського виробу — полотно та сукно: в зімку носили теплу одіж на хутрах: незаможні — білячих або овечих та козячих, багатші — на лисичних, вовчих, ведмедячих. До нас дійшло де-кільки назв одежи: свита або свитка, кожух, коч, фафудя — довге убрання з рукавами, корзно, мятл, опанча, луда — кирея, або щось подібне до неі, кадраги — спідня одіж. Крім того носили полотняні сорочки, на головах шапки з хутра або повсти — клобуки, на ногах чоботи або личани, на руках — рукавиці. Звичайно, тепер важко сказати напевне, яке саме убрання мають на увазі джерела під вищенаведеними назвами і чи не було деякі з нього спеціальною приналежністю людей багатих або князів, але можна думати, що такоі ріжниці між одіжжю вищих класів та народніх мас, яка існувала пізніше, тоді ще не було, що убрання людей багатих відріжнялося не типом одіжи, а матеріалом та окрасами…
Далеко ріжноманітніші й роскісніші були тканини з яких робилося убрання людей багатих, при чім це був крам не домівського виробу, а переважно вивезений з чужих земель, хоч, звичайно, для простоі одіжжі вживали і вироблений вдома. Серед цих матеріялів перш за все бачимо паволоки ріжного гатунку і кольорів: пурпур, червлениця або багор, оловир, „бельчата“ паволока та ин., оксамит і др., а з коштовних сукон — скорлат, при чім всі ці тканини вживали яскравих кольорів[2]. Крім того убрання обкладали цінним хутром або мережевом]], оздоблювали гаптуванням золотим та срібним, самоцвітами — переважно перлами — золотими, срібними та емальовими бляшками і такими ж гудзиками. Теплу одіж шили на дорогих хутрах: соболях, горностаях, куницях та др. Але особливо надавали вигляд багацтва й роскоши ті дорогоцінні окраси високохудожнього виробу, які вживали в великій кількости. Звичайно, не бракувало іх і в народних масах, але там вони були простіші, головним чином
