видите контр-революцию, и какое значение имеет зто собрание в Остре для великого дела России?“
А тут один, навіть із наших, зрадник, що від селянства був за представника в поновленому земстві, відомий п'янюга й крутій, Оберемченко, бере слово і просто: „Чи не пора-б уже перестати гратися в революцію. Ми-ж не діти, буде розбивати лобом стіну. Час уже будувати, а не ламати, а це не з нашими головами. Он голод уже примушує сказати, що хто краще зуміє правити, той хай і хазяїнує“.
Буржуї дехто аж заляпав у долоні.
Беру слово я, далі Боровик, ще хтось. Пекли ми їх добре, аж підскакували.
Після зборів ми взялися доглядати всі установи. Бо тут ми були всі однодушні, так комуністи, як і соціялісти-революціонери. Тов. Ізраїлевська була дійсний розвідник: підстерігала, де збираються чорносотенці.
Під цей самий час у Київі був з'їзд залізничників України, що виніс постанову слухати тільки ЦР, а також не перевозити ніякого війська через Україну до Петрограду.
Під натиском пролетаріяту лопнула корнилівщина. Повісили голови й панки; вони починають загравати біля центральної ради, — що, мовляв ми теж українці.
Це кидалося ще більше в вічі селянству, яке зневірялося в центральній раді й більше прислухалося до більшовиків.
„Ізраїлевська, мовляв, правду каже, що центральна рада за панів тягне“.
А від центральної ради не було нічого певного: земельна справа якась засмикана, нез'ясована, як і раніш.
А поміщики й куркулі, як розказано вище, одверто почали організовуватися при наших очах. Щоб дати їм одсіч, у нас, на Остерщині, почало організовуватися
