вільне козацтво[1], бо селянство розуміло, що в кого в руках зброя, то того буде й верх.
Періві загони організувалися в селі Одинцях і в селі Вірках, а далі й по инших.
А час був сприятливий, бо саме багато салдатів поверталося з фронту, навіть зі зброєю, і добре вміли володіти нею. Почали вже верхи виїжджати й на муштру ходити. В кожному селі призначили собі сотенного, справили червоний прапор.
Ця наша організація стала вже міцніша, бо селяни дуже задивлялися на економії і навіть запитували: чи скоро ділитимуть цю землю, хоч-би на осінь засіяти.
Отже, й тут більшовики нас попереджали, що ми можемо помилитися, організувавши без класового поділу селянство. Особисто Одінцов мені сказав: „Як-би ця організація вільного козацтва не опинилася в потрібний час у руках наших ворогів і не повернулась як-раз на шкоду тих селян, що хочуть боронити волю“.
І, дійсно, був в Острі випадок, що яскраво довів, які ми мусимо бути дуже обережні, бо, коли з'їдалося все козацтво, декілька сотень, для муштри до повітового міста, то цією муштрою керували начальник міліції, який був далеко від революції (колишній адвокат), та військовий начальник Сперанський, відомий чорносотенець (потім розстріляний за постановою надзвичайної комісії за те, що підписував смертні вироки комуністам підчас гетьмана).
Навіть із самого козацтва частина була незадоволена, що нею командують пани.
Тоді ми почали організацію вільного козацтва трохи перечищати, щоб у ній лишався тільки бідняцький і надійний елемент.
А козачі організації, як пошесть, ширилися по всій Україні. І вже иноді, під натиском козаків, часто виносились на з'їздах постанови, просякнені далеко не революційним духом.
Із приводу козачества я особисто розмовляв якось із Винниченком, що теж недовірливо ставився до цієї
- ↑ Доброхітні військові товариства, з яких центральна рада хотіла утворити собі міліційне військо.
