було таких товаришів: Полоза, Приходька, Зарудного, Михайличенка[1] й инших, — кого, не пам'ятаю.
Мені сказали, що рада в разі натиску Червоної гвардії мусить виїхати вночі. Я з цим не згодився, а повернувся на Поділ.
Цілу ніч і день ішла страшенна стрілянина. Аж на другий день я перебрався через Дніпро, в Бровари, а далі — в Остер, минаючи Червоне військо під командою Муравйова.
В Острі вже була радянська влада, революційний комітет із наших таки товаришів: Одінцова, Ячника, Ізраїлевської, Птухи та инш. Вільні казаки охороняли революційний комітет.
Я розказав, як стоїть справа, і почав працювати в земській управі (бо радянська влада ще не розпустила тоді земства).
Червоні взяли вже й Київ. У нашому повіті справа йшла гаразд, але в Козельці (повітове місто в 17 верствах) з'явився якийсь упертий дурень чи просто бандит Дюков, влаштувався за комісара, і от до цього комісара вдалися остерські поміщики зі скаргою, що, мовляв, у нас правлять якісь розбишаки, з нас беруть контрибуцію.
Він з'явився до Остра з військовою частиною.
Пам'ятаю, рано мене сповістили, що всі наші комісари заарештовані і що їх ніби ведуть розстрілювати. Я скоро приходжу в місто.
Дійсно, в будинку земської управи сидять під охороною такі товариші: Одінцов, Птуха, Ячник, Ізраїлевська, Свистай та инші, їх збираються вести в Козелець на розправу[2].
- ↑ Тоді українські есери лівої течії, далі боротьбисти й, нарешті, дехто з тих, що залишилися живі — комунари.
- ↑ Підставою для арешту було те, що представник буржуазії Остерщини, поміщик Лось, і спекулянти, на яких було накладено контрибуцію, набрехали Дюкову, що в Остерщині й досі сидять гайдамаки; доказом цього дали папірець про здачу контрибуції, написаний українською мовою, і взагалі спирались на те, що наші папери писались українською мовою.
