Після мене виступав ще Рахвес, лаяв раду, що довела до загибели революцію на Україні.
Підчас його промови в залю нахабно вриваються німецькі вояки під командою якогось паршивенького майора.
Він кричить (погано по-руськи): „Руки вверх“. Цілі десятки пістолів наставили на членів ради. Приказали віддати зброю.
І ми всі підняли руки до неба й молимося перед німецькими жандарями. Нас обшукують, як звичайних злодюжок, і заводять до иншої кімнати під догляд вартових німців. Майор пристав і до Грущевського, щоби він підніс руки, але той, схилившися на руки, відповів, що він голова парламенту й не кориться наказові майора. Порш, що недавно так сміливо, нахабно, без вагання віддавав наказ розстрілювати арсенал, де засіли робітники, той самий Порш, який арештував членів ради, що насмілилися мати звязки з пролетаріятом, також ганебно держав руки вгору перед цим блазнем.
Нас подержали декілька годин, змилосердились і звільнили з-під арешту.
Німці зробилися дуже нахабні: не питаючись ЦР, вони заводили військові суди, розстрілювали, сажали до в'язниці людей, не віддаючи нікому відчитности.
Перебивалася якось центральна рада, але робота йшла дуже кволо, на зібрання приходило дуже мало, а в кінці квітня відбувається з'їзд „хліборобів“ у Київі.
Коли ми запитали нашого міністра Голубовича, чи може він розігнати з'їзд, він сказав, що в нього немає такої сили, бо німці охороняють з'їзд кулеметами, далі ми бачили й наслідки: в цирку, де засідав з'їзд, де колись гамував Дуров звірів, хлібороби тепер обирають гетьмана, ката України; а на Софійській площі попи й архіреї висвятили й помазали його, благословивши нищити революцію і український нарід.
Гетьман незабаром видав грамоту, яка припиняла існування центральної ради й віддає землю панам.
