Мене сповістили товариші, що в залі міської думи робитиме доклад студент-більшовик. Це мене зацікавило, бо, знаючи більшовиків тільки з книжок, я ніколи не чув їхніх виступів. На мітинг я прийшов, коли доповідь уже розпочалась.
У своїй промові доповідач зачепив український рух під проводом української центральної ради, називаючи його шкідливим. Я почав пильнувати, щоб познайомитись із докладачем і перебалакати на цю тему. По закінченні ми познайомились — це був товариш Одінцов Олександр.
На мої запитання, як взагалі партія більшовиків ставиться до національного питання, він одповів, що більшовики вважають більш важливим не національні питання, а боротьбу з класовим ворогом, хто-б він не був — українець чи хто инший. Коли він поміщик, купець чи фабрикант, він є ворог пролетаріяту.
Це був перший привід, що примусив задуматися.
Тут таки я познайомився і з иншими товаришами з ради робітниче-салдатських депутатів — Шевченком, Барилом, Ізраїлевською то-що.
Через деякий час ми зустрілися на виборах до повітового виконкому. На цім з'їзді виступали єдиним фронтом більшовики й есери[1], й перевага була на нашому боці. Я був за голову з'їзду.
Пам'ятаю, як тов. Одінцов одмовився входити до виконкому, кажучи, що партія більшовиків не ставить завданням приступати до влади з буржуазією, і це мене тоді здивувало.
До обраної президії виконкому ввійшло найбільш соціялістів-революціонерів.
Тимчасом у Київі між 5 і 10 квітня центральна рада скликала перший всеукраїнський конгрес. Представництво було від усіх культурних та господарських організацій.
- ↑ Під есерами та есдеками, коли немає додатку „російські“, скрізь розуміються українські соціялісти-революціонери та соціял-демократи.
