пису хозарські старці своїх вояків, що ходили по данину до полян на київських горах. «А вони показали меча». І вирішили хозарські старці: «Не добра це дань, княже, ми послуговуємося оружжям односічним, тобто шаблями, а їхнє оружжя з обох боків гостре, тобто мечі, ці будуть збирати дань з нас та з інших країн. Це все і сталося».
Справді, меч, що його колись в наддніпрянських степах боготворили скити, а пізніше так добре кували майстри старого Києва, став символом України та її історичної долі.
«Лютий це муж, — мали говорити про Святослава греки, — бо не береже майна, а збирає зброю; удаймося до дані» (Київський літопис). Тому в колядках князь-герой «зброїцю злива», «звиває» та блискає «мечем-ясним міцяцем», «б'є та б'є на Царівгород», запускається і «в німецьку», і «в московську», і «у волоську» землі, бере «сиві волики», і «сиві коники», і «грошей без ліку». Щоб потім, як личить народові хліборобів-вояків, «воликами на хліб робити, грошиками війську платити, а кониками з військом їх бити».
Сумніви малих і хитромудрих душ, знаходять таку відповідь: «Це дивно мені, — каже Володимир Мономах Київського літопису, — що смердів жалуєте, і їхніх коней, а про це не подумаєте, що коли на весну почне цей смерд орати тим конем, приїде половчин, уб'є смерда стрілою і забере цього коня і жінку його, і дітей, а клуню його запалить; то чому ж не подумаєте про це?»…
Тож добрий князь має один обов’язок, одну амбіцію: іти прямими шляхами своїх предків. «А чи не краще було, глянувши на Божу поміч і на молитву святої Богородиці, шукати шляхів батьків своїх і дідів своїх та своєї чести», — кличе літописний Мстислав Ізяславич. І «Слово о Полку» завершується, як кінцевим акордом, славою носіям збройної боротьби: «Хай здорові будуть князі і дружина, що ходили походом за християн на поганські полки».
Войовничий дух став заповітом і таємницею величі княжої держави: «Молю вас, стадо Христове, з любов'ю й розумно наставте ваші уха: як жили давні князі і мужі їх та як обороняли Руські землі і приймали під себе чужі країни. Бо ці князі не збирали багато маєтків… Але де пробувала права віра, то ту, взявши (гроші), давали дружині на оружжя. А дружина його годувала, звойовуючи інші країни та борючися казала: «Братіє, походім за своїм князем і за Руську землю»… І поширили були землю Руську»… (Із стародавнього Временника).
10
