Сторінка:Олег Кандиба. Сонце слави (1947).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


В згоді з ідеалами своєї доби пробували останні десятиліття перед Першою світовою війною малювати гречкосійний образ українського народу і робити з цього відбиття власної подоби національну чесноту та істоту. На щастя це була тільки проекція історії своєї вбогої доби. Здорові молоді народи не знають самообмеження. «Бо у вас залізні попруги під шоломами латинськими. Через них затряслася земля і багато країн: Хинова, Литва, Ятвяги, Деремела й Половці покидали свої списи, а голови свої схилили під тії мечі крицеві». («Слово о Полку»).

Україна бачить ідеал Володаря, що високо сидить «на золотокованому престолі, підпер угорські гори своїми залізними полками, заступив королеві путь, закрив Дунаю ворота, мечучи тягарами через хмари, керуючи суднами по Дунаю», чиї «погрози по землях течуть» і чий лук стріляє «з батьківського золотого стола салтани за землями». Суверен України може «Волгу веслами розкропити, а Дон шоломами вилляти!»

Велидержавний ідеал ніколи не покидав нації, що створила свого часу найбільшу й наймогутнішу європейську імперію, від Юр’єва до Ярослава й Тьмуторокані опановуючи Каспій і Чорне море, зводячи бої від Білої Вежі до Кракова, Опави і Братислави, і від Німану до Переяславця і Доростола.

«Все було підкорене Богом, християнському народу (українському): поганські країни — великому князю Всеволоду, батькові його Юрію, князю Київському, діду його Володимиру і Мономаху, котрим то половці лякали своїх дітей у колисках. А Литва із болота на світ не виглядала, а угри скріплювали кам'яні городи залізними брамами, щоб туди не в їхав на них великий Володомир. А німці раділи, що живуть далеко за Синім морем. Буртаси, черемиси, в'яда і мордва пасічникували для князя Великого Володимира, а тесть Мануїл Царгородський, маючи острах, великі дари посилав до нього, щоб Великий князь Володимир не взяв під ним Царгорода» (з рукопису XV ст.).

*

Геній історіотворчого чину нації втілюється у провідну одиницю, постать Богом даного Стерника. Йому, незрівняному, дано вершити долю народу і формувати його майбутнє. Така в уяві Київського літопису, клясична та зразкова для цілої світової літератури, духова постать Святослава. Такий в Іларіона і Володимир, що «дозрівши муж-

8