|
XXVI.
Є погляд у того жорстоко прямий,
Хто смерті заглянув у вічі,
І бачить завчасу він плями чуми,
На свіжо-рожевім обличчі.
І чує завчасу заразу і мор
І зводить безжалісну руку . . .
Та стане сліпим, хто ховався до нор
Від першого пострілів звуку.
Як гурт овечок ошаліло-тупий:
Тісніше, докупи, докупи!
Щоб вранці заслати пахучі степи
Отруйними купами трупу.
|
