|
XXVII.
І ось він виходить ще раз на процес,
З вязниці, що мертва і сіра,
Своє показати камінне лице
І крикнути нації: Віра!
І в хвилю важку, що для інших ріша
Про волю і соняшні далі,
Гидка, ропувата і ховзька душа
Зачовгалась в поросі залі.
Мовчала достойна і сита юрба,
Гойдалась задушлива мряка.
І крикнуло серце: чи хто розруба
Набубніле мязиво рака!
|
