Легенько струєв Днїпра злелїяв
І ляг в байрацї. А над водою
Над прибережнов сидить скалою
Козак. Задума важка смугляве
Чоло присїла. Вірлине око
В даль поринає. В лїво широкий
Степ у тумані мріє; на право
Гень між крутими вьєсь берегами
Срібним вужищом Днїпро могучий.
Козак в ту филю вдививсь ревучу
Мов потонув в нїй всїми гадками…
Вже відізвалась пташечка ранна,
Із-за Днїпра вже сонїчко встало
Лице козацьке вкрило румяним
Сьвітом, на збруї єго заграло
І на гетьманській блисло булаві…
А він усе ще глядить в синяву
Филю: „Вже годї дармо чекати!
Гінцї виразно мене звістили,
Що при „Камянім Затонї“ має
Кречовський вранцї з судном пристати,
Й нема го доси… Жду ще хвилину
І до табору назад вертаю…
А ну-ж Ляхи ся на моїх кинуть
Без реєстрових?… Але он з чатів
