— Готов! — мовив він.
— Добре, їдьмо, але може ти не призвичаєний їздити натще, так ось тобі на тарілці хліб, огірки і сало; перекуси; не вважай, що Спасівка; недужому та подорожному Господь звинить… перекуси, а снідатимемо вже в пасіці.
Коли виїхали з села в яринну руку, перед Одинцем показався білий, немов сніг той, широкий без краю обшир гречок, котрі саме розповнилися цвітом; в полі стояли пахощі меду; навкруги гули пчоли. Верстов за дві од села, Борсук вказуючи пужалном в ліворуч, мовив:
— Он, бачиш, миняють три курені; ото ж і є моя пасіка, зараз буде поворотка до неї. Я розбив пасіку на три курені, по дві сотні пнів, в середньому — Божко, а в тих, що з країв, дочки, у кожної свій курінь; звісно, з такою силою ні їм, ні діду не справиться, так у держу ще на літо двох наймитів. А не боїшся ти пчіл?
Одинець усміхнувся і відповів:
— Ніде правди діти: трошки боюся.
— Ну, дарма, тільки не одмахуйся; хіба вже котра сяде на тебе; тоді прожени, а доки літає хоч як близько, не махай рукою, так вони тебе й не кусатимуть.
Каша з тараню вже була зварена, коли приїхав Борсук з Одинцем і зараз же посідали снідать. Дід Божко снідав укупі з усіма, а наймити окремо. Поснідавши, Борсук огледів пасіку; помітив улики, в яких треба було підрізувати стільники і тоді принявся з Божком до цієї роботи, а Одинець з попівними ходив по пасіці, — все тут цікавило його, починаючи з самих попівен.
