Бо навіть у найкращому з них тварина — в'язень, а тут усі вони вільні громадяни: геть і ті, що живуть у вольєрах, почувають себе вільно. Навіть жартуючи, ніхто не лякає в заповіднику ні звіря, ні птиці, і дика тварина тут, — ба, на жаль, тільки тут, — чує в людині друга. І цим насамперед цілком паралізується гостра мислівська жадоба стріляти, бо втрачається основний живчик кожного полювання — труднощі добути дичину. Не піднялася б рука стріляти там, де навіть полохливий заєць дивиться на вас по-приятельському, з довір'ям.
Але часами в зоопарку чути поодинокі постріли. Почувши постріли, шепніть «вічну пам'ять» хижакові, що спробував
тут крадькома поживитися. Такий сміливий ласун неодмінно натрапить на зіркого доглядача Енгеля, що завжди тут у парку понад ставком з люлькою в зубах. Здебільшого він сидить з вудкою на березі, а в нього під рукою рушниця. Енгель має понад шістдесят років, гостре око й тверду, певну руку: його стара латана рушниця не знає промаху.
Вся краса зоопарку виявляється тільки тоді, коли перед вами розкривається ставок з його островами й берегами, збудованими так чудово й різноманітно, що кожна птиця знайде тут місце для гнізда і для відпочинку по своїй вдачі.
А птиці тут сила силенна… І звідкіля тільки не зібрано її на ці ставки? Білорожеві флямінго на високих тонких ногах поволі ходять по мілині й длубають дзюбами в воді і в болоті. Часами вони розкривають крила й на тлі зеленого парку полу-
