шкідниками. І всі величезні перешкоди, всіх найзапекліщих ворогів культурного садівництва й виноградництва перемогли стійкі виноградарі і садоводи. Залишився один — і проти нього не сила було щось діяти. Цей останній і найстрашніший ворог ніхто інший, як хробачок марморового хруща, що за короткий час геть у край нищить найкращі наслідки кількарічної праці.
Не зважаючи на всілякі спроби знищити чи бодай знешкодити хробака, він ненажерливо систематично поїдав геть усе: молоді лісові дерева, садки, виноградники, городину. Він, як Мамай, проходив по опрацьованих, закультурених землях, залишаючи після себе справжню пустелю та «зойки і плачі» скривджених господарів. Виноградарі на місці винищених виноградників садовили далі більше виноградних чубуків, виходячи з одного, ніби той правдивого розрахунку, що коли більше посадиш, то й більше можна чекати, що щось залишиться. А хробак на ті обрахунки зовсім не зважав. Він якнайкраще відгодо-
