7
що вона може належати тільки тому, хто на ній працює своїми руками. Звідціль основна думка селянства — всіми заходами „викурити“ поміщика або більшого арендатора. Крім багатирів все село брало участь в руху, при чім кожде село вело боротьбу з своїм поміщиком. Багаті селяне, маючи худобу, брали участь тільки в вирубах ліса та гуртових спашах. Рух 1905-6 року вже намітив розкіл і між самим селянством. Багатшим селянам, як і поміщикам, однаково невигідно було, що селяне домагаються ліпшої платні за роботу, що селяне стоять проти власности нетрудової. Одначе було помітно, що трудове селянство активно виступало тільки проти тої багатирської селянської власности, яка мала приблизно поверх 50 дес. на Правобережжі та Лівобережжі і поверх 100 дес. на Степовій Україні. Найбільшим аґітатором серед селянства була народня нужда, але по части провадилася і мала силу аґітація Революційної Української Партії (Р. У. П.) і російських соціялістів революціонерів. Велику ролю відіграла в цій агітації в 1905-6 роках безпартійна професійна „Селянська спілка“, яка мала свої орґанізації по всій Україні й Росії.
Рух був спрямований проти землевласників, як суспільної, ворожої до селянства кляси сільськогосподарських підприємців. Трудове селянство, не розріжняючи станів і національности, боролося проти всіх тих, хто користувався землею, уживаючи найманої праці, чи був то поміщик, арендатор, дворянин, купець, піп, селянин, чи жид, і однаково як проти великих, так і проти середніх і навіть малих маєтків, раз мали вони не трудовий харак-
