тер. Рух направлявся не проти поміщиків особисто, а проти володінь, проти прінціпа нетрудової власности: „нам не поміщики потрібні, говорили селяне, а їхня земля“. Як в 1902, так і в 1905-6. роках жадних насильств над особою поміщиків не було помітно.
Революційний аґрарний рух 1905-6. року поліпшив зарібну плату селян, зменшив арендну плату, але не продажну вартість землі, викликав нарешті почуття людської гідности в простім народі і упевненість у тім, що орґанізоване селянство, громада-великий чоловік. Одначе викурити з села свого віковічного противника, більшого і нетрудового власника селянству не вдалося. Землі поміщицькі, тимчасово захоплені селянством, знову вернулися назад до панів.
Царський уряд мав ще велику силу і подавлював народнє повстання. Часто бувало, що юрбу, яка вчора бушувала, оточувала кавалерійська козача військова частина, й силою ставила її на вколішки перед офіциром караючого загону або становим приставом. Починалася розправа з селянством, часом страшенно жорстока. Такими жорстокостями вславився цілий ряд карателів. Одного з них статського совітника Філонова, за екзекуцію над сорочинськими селянами, тероріст забиває серед білого дня в центрі Полтави, виконуючи присуд партії соціялістів-революціонерів.
Поміщицько-капіталістичні шари взяли гору в революційній боротьбі 1905-6. року. Капіталісти
