11
вав їм ліпші землі, полишаючи общині гірші. Село дійсно після цього закону розкололося. Сильне селянство з урядовою підтримкою добре собі влаштувалося, але нажило ворогів у решті селянства і відштовхнулося в бік поміщиків. Так бажаний проміжок поволі складався. Община руйнувалася. Між панами говорилося: общинники, не знаючи своєї власности, не шанує й чужої, він переділяючи громадські землі, може додуматися й до переділу й поміщицьких маєтків. Опріч того до гуртового землеволодіння закликали й соціялісти, побільшуючи цим неблагодійність общини. І уряд напосівся на общину, виставляючи в противагу їй та вихваляючи приватне хуторне господарство. Розуміється, були й небагаті селяне, що волею чи неволею, ратуючи свої наділи, виходили таки й собі на відрубні, окремі господарства. Для добровільного набування землі селянами у поміщиків заложено в 1882 р. Селянський поземельний банк, який після революції 1905-6 р. покликаний був переводити столипінську земельну політику. Насамперед цей банк широким закупом дворянських земель після 1905-6 року, коли сила їх була викинена на ринок, коли от-от уже могли селяне здобути землю по дешевій ціні, не тільки задержав високі попередні ціни на землю, а ще навіть причинився до їх дальшого зросту. Називаючися селянським був цей банк властиво швидче дворянським. Купували селяне від банку землю на виплат на 13, 18, 28, 41 і 55½ років, вибираючи здебільшого останній речинець. Найбіднійші селяне купували землю сільськими громадами, трохи заможнійші товариствами. В обох випадках гурто-
