Сторінка:Олександр Олесь. Мисливець Хрін та його пси (1944).djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
III
 
На власних ногах

Білій житись легше стало,
Вже живіт не підтягало:
Як самій не повезе,
Хтось з синочків принесе.

 Їх уже і не пізнати:
 Величезні, волохаті…
 А хвостища!… Мали жах
 І ведмідь і вовк в кущах.

І пішли чутки по лісу,
Що, Бог зна, відкіль взялися
Ще невидані, нові
Дві потвори лісові.

 Що вовки, ведмеді, лиси
 З жаху вже нераз тряслися,
 Як толочили вони
 То жита, то бур'яни.

Не лякаються нікого, —
Гарконуть — і враз на його!
Голоси — позаздрить лев:
Листя сиплеться з дерев!