Цю сторінку схвалено
III
На власних ногах
Білій житись легше стало,
Вже живіт не підтягало:
Як самій не повезе,
Хтось з синочків принесе.
Їх уже і не пізнати:
Величезні, волохаті…
А хвостища!… Мали жах
І ведмідь і вовк в кущах.
І пішли чутки по лісу,
Що, Бог зна, відкіль взялися
Ще невидані, нові
Дві потвори лісові.
Що вовки, ведмеді, лиси
З жаху вже нераз тряслися,
Як толочили вони
То жита, то бур'яни.
Не лякаються нікого, —
Гарконуть — і враз на його!
Голоси — позаздрить лев:
Листя сиплеться з дерев!
