й майже цїлком знищили Татари, решта населення подала ся в підкарпатські околицї.
Наш народ, якому дали ся добре в знаки татарські напади, боров ся аж до XVI в. за свою полїтичну й національну волю, вічно непокоєний Татарами зі сходу, а Поляками з заходу. Одначе наша нація змогла видобути з себе стільки життєвої сили в тих часах, що на руїнах української держави здвигнено по притягненню литовських племен литовсько-українську державу, в якій українська культура дістає провідну ролю, а українську мову й письмо приймає аристократія та правительство. Коли литовсько-український князь Ягайло прийняв при кінцї XIV в. польську корону й вибрав на свою столицю Вавель, замок польських королїв у Кракові, впровадив він там зараз українські звичаї. Ледви чи не найцїннїйшим, а заразом найменше зрозумілим для західного Европейця памятником Кракова є ягайлонська каплиця в ґотійській катедрі на вавельськім замку. Ґотійська будова сього римо-католицького костела багато прикрашена византійськими фресками, яким товаришать закрутаси в написях кириличними буквами. Таких памятників не виказує західно-европейська штука XIV стол.
Історичні документи подають нам інтересну подробицю; а саме знаходимо між ними записки скарбового уряду Ягайлонів, які суми видано на закупленнє й перевезеннє матеріялів, потрібних до малювання. Українських малярів, котрі навмисне на те прибули зі Львова до Кракова, обдаровано грішми й багатими почесними дарунками, як кожухами, вином, волоськими горіхами й иншим подібним добром. Аби прикрасити каплицю в українськім стилю, котрий так полюбив король, треба було покликати до польської столицї українських артистів, бо домові малярі, як свідчать акти, вміли тільки помалювати стелю кімнати синьою краскою та зазначити на нїй золоті звізди. А сим нїяким робом не міг удоволити ся вибагливий Ягайло, що виріс в українськім артистичнім окруженню.
А хоч дуже виразна залежність сих фресок українських малярів XVI в. від византійської мозаїкової штуки, все-таки вказують вони в своїй композиції та в подробицях на те, що українське малярство, отрясаючи ся з византійського впливу, готове було вступити на шлях такого реалїзму, як пішов ним славний Італїєць Джіотто.
Та дуже ясна се річ, що на дворі польського короля взяли перевагу польська аристократія й польські римо-като-
