— Хто він? Про кого ти кажеш?
— Петро... Він каже, що паперів у нього немає...
Артем безсило мотнув головою й мовчки ліг, а Чмир дивився на нього широкими очима й не знав, про що питати й що говорити.
— Коли він до тебе приходив?
— Опівночі... Він вимагає від мене папери... Він каже, що в нього їх немає... Їх, виходить, украв хтось інший... От...
Гайдученко видавлював із себе слова, і вони шелестіли на його засмаглих устах і падали безгучно, як полова.
«Він не при собі... Йому цієї ночі щось привиділося...» — думав Андрій і з жалем дивився на Артема.
— ...Він вимагає за три дні папери... він загрожує... він знає все, що в нас робиться...
Очі Чмиреві мимоволі впали на підлогу й зупинилися на слідах коло порога. Це не могли бути сліди Артема — це сліди ніг, що немало йшли багнюкою, поки ступили в цій кімнаті... Чмир зрозумів, що всьому тому правда, що Петро був цієї ночі тут, а він, захисник і вояка,— спав! Андрій затурбувався й почав розпитувати про подробиці відвідин, а Гайдученко відповідав нескладно, і його доводилося по кілька разів перепитувати. Та й багато Чмиреві не пощастило дізнатися.
— Справа заплуталася ще більш... Я був переконаний, що досить мені дістати до рук твого «братика», як папери в нас у руках... А тепер... не знаю...
Чмир, насупившись, сидів і думав, а Артем лежав горілиць на ліжку й не ворушився.
— А про діда Данила ти його не спитав?
Артем подумав, немов не розуміючи запитання, і відповів:
— Ні...
— Я нічого не розумію... Та наколи отаманчик затіяв проти нас боротьбу, ми дамо йому відсіч! Так, відсіч! Я зараз піду до волревкому і все зроблю, що тільки зможу, а отаманові відсіч дам!
— Річ у тому, Андрію, що за три дні він нахваляється вжити рішучих заходів... Він не вірить, що папери не в нас... Він мав увесь час догляд і знає, що в мене вже розв'язано питання з термічною матерією, і я її виготовлював... Це його найбільш і цікавить...
— Знаю. Що ж більше може цікавити бандита? А Марті,— подумавши, сказав Чмир,— я приставлю маузера до
