А Карлюга далі йде до прірви, і Марта хоче попередити його про небезпеку, але голос завмирає в грудях, скований жахом. Вона хоче вирватися з його міцних рук, але не може, вона напружує всі сили... і прокидається з легеньким зойком.
У кімнаті темно й тихо. Марта труситься всім тілом. Схопившись з ліжка, біжить за параван до Віри Павлівни і будить її.
— Чого ти? — не розуміє Віра Павлівна.
— Віронько, голубонько, мені страшно! Дозволь мені лягти коло тебе! — говорить вона тихо, і коли Віра Павлівна дає їй місце коло себе, вона щільно притуляється до неї, тремтячи всім тілом.
— Чого це ти, Марто?
Ах, їй приснився такий неприємний і жахливий сон! Вона розповість їй ранком, а тепер хай Віра повернеться до неї, бо їй так страшно, так страшно!
Марта потроху заспокоюється й засинає. Віра Павлівна давно спить, і шарудіння мишей, що сточують вічність під підлогами й за стінами, виразніше пересипається в темній кімнаті...
НЕСПОДІВАНА ВТЕЧА
Вранці до Гайдученка зайшов Чмир. Артем лежав, як закам'янілий, дивлячись у стелю. Він закинув руки за голову й витягся всім тілом, і Чмиреві здалося, що його товариш мертвий. Він торкнув навіть Артема за лікоть, щоб перевірити своє вражіння, і той повернув бездумні очі на нього.
— Чого це ти так довго лежиш?
Артем знову поставив очі в ту точку, що й раніше дивився, і нічого не відповідав. Це занепокоїло Чмиря. Він почав торсати Артема, аж поки той не отямився. Стан трансу минув, і Артем ожив. Очі йому вже не пильнували точки на стелі, а блукали по кімнаті, ні на чому не зупиняючись.
— Артеме, що з тобою? — спитав тривожно Чмир, і Артем ніби вперше почув його голос.
— Він приходив до мене... Я нічого не розумію...
