слідника і вже спокійно дивився через каламутну шибку надвір і дослухався голосів.
На возах було накладено гори різного манаття. Вози розвантажували, і майно вносили до флігеля. Схоже було на те, що прибулі переїздять на нову квартиру.
Одну підводу, видимо, вже розвантажили, бо вона стояла порожня, а з другої зносили тепер убоге й сіре майно, що на нього так багаті люди середнього достатку. Ночви, балії, рогачі, пошарпаний чемодан, самовидець житечних негод господаря, якась одежина непевного призначення, вузли й мішки з барахлом, що не потребує делікатного з собою поводження. Тільки одна річ притягла увагу Карлюги. То була химерної форми скриня, з якимись рогами по боках і з великими скляними рурами. За скринею понесли ще якийсь предмет у формі літери «Т», а потім важкий ящик, що його ледве тримали візники.
Коли важкі речі поскидали, візники стали коло підвід і більше участі в розвантажуванні не брали, а тільки філософськи спокійно, немов виконуючи поважні державні обов’язки, смалили свої цигарки і, меланхолійно спльовуючи, стежили за високим білявим чоловіком, що, скинувши шинелю й кашкета, порався коло майна. Йому допомагала висока чорнява жінка з виснаженим обличчям хворої людини. Вона то брала неважкі речі з воза, то підсаджувала чоловікові якогось мішка на плечі.
Карлюга вже з тиждень знав, що в маєтку бажає оселитися новий районовий агроном Артем Петрович Гайдученко, але він сподівався, що цей чолов’яга, на вид не дуже героїчний, не зважиться осістися тут, у хащах, щоб бути завжди під загрозою різних небезпек, які чигають на людину в цих глухих лісових закутках. При першій зустрічі Карлюга натякнув Гайдученкові на небезпечне життя в цьому місці і був певен, що агроном передумає й оселиться деінде. Та помилився Карлюга в своїх сподіванках і тепер був незадоволений, а більше з того був незадоволений, що самотність його назавжди порушено і йому, певно, доведеться шукати якогось іншого, глухішого закутка.
Живучи тут, він почував себе добре ізольованим од зовнішнього світу, а тепер та ізольованість зникає, і світ, од якого він так тікав, починає докочувати свої каламутні хвилі до його острівця...
Карлюга сидів коло вікна й думав. Ота чорнява нервова жінка, певно, дружина агронома Гайдученка. Бабуся, що пішла до флігеля і більше не повертається звідти, ма-
