юлебні, і потрапили ті святителі в рай поза всякою чергою, цо завжди охоче підтвердить побожна баба Никінка, людина в божественних справах вельми досвідчена.
Підозрювали побожні люди, що й Тома з таких само, ходили до нього радитись у трудних ділах своїх. Уважно іислухував Карлюга відвідувачів, і часом ледве помітна лузлива посмішка тоненькою гадючкою повзала у нього іід вусом і боязко ховалася в бороді.
Прості поради давав Карлюга, бо й діла людські були іескладні, а це ще більше тягло людей до нього. Через звабіиві трясовини, через болота, що таїли в собі смерть, люди ішли до нього з далеких сіл почути уривчасте речення на іовгі й плутані свої оповідання.
Пустельний чоловік був мудрий, як змія, і холодний, як болотяне джерело. Він багато знав і все відав. Він, не дивлячись на відвідувача, казав короткі скупі слова, і од тих слів у людей прояснювалися житечні обрії, затуманені буденною каламуттю.
Старого-престарого способу вжив Карлюга, щоб заробити собі репутацію виключної людини. Він заховував од стороннього ока свої буденні звички і свій звичайний людський побут. Як справжній пустельник святий, — що показувався людям тільки за роботою, яка є найкраща прикраса людини, або за молитвою, що навіває на темні уми містичний туман, Карлюга не міг молитися, і тому робота була єдиним способом викликати до себе повагу. Що ж особливо вражало пожадливого поліщука, так це те, що Тома ніколи не торгувався за роботу, а брав стільки, скільки давали. Ця риса могла бути тільки рисою святого або угодника, бо хіба ж звичайна людина візьме замовлення, не торгуючись?
Цілі дні Тома просиджував за роботою з своїми думками. А думки химерним мереживом спліталися на самоті.
«Хіба життя не величезний театральний кін, а я не поодинокий глядач? А може, я й не глядач, а суфлер, а може, й те й друге разом?»
«Бідні актори, — думав він про людей, — вони не знають гаразд своїх ролей, вони не знають, як закінчити драму чи комедію свого життя і йдуть до мене як до суфлера. Вони переконані, що я щось знаю, чого вони до віку не знатимуть, що я розгадав усі тайни буття і вичитую з тайнописної книги стихій репліки та ремарки... А може, я й справді щось знаю?» Багато поневірявся Карлюга, і не тим він справді був,
