за що його вважали люди. Слухав він примітивних поліщуків і поглиблювався в темній своїй мудрості.
«Усе навколо — стихія незнана й таємнича. Люди, що намагалися розгадати стихію, зазирали в чорні безодні. Та там панував нездоланний хаос, і знання людські були перекинуті через прірву, як сталева линва, і балансували на ній люди, поки сліпий випадок не порушував рівновагу і люди не зривалися в безодню. Людськість посилає своїх дітей, свій цвіт, щоб здолати чорний хаос стихій. Як акробати, балансують вони інколи бездарно, інколи талановито, а інколи геніально, та однакова доля чекає на них — і на розумних і на дурнів.
Часто-густо ті акробати дурять людськість, що жадає вичерпного знання, і запевняють, що вони збагнули хаос. Одні з них доводять, що на початку і на закінченні того хаосу сидить бородатий бог — і тому все зрозуміло. Інші, добувши листочок, говорять про коріння, самовпевнено та нахабно, і глузують з бородатого бога, що вони з нього, на жаль, не можуть скористатись...
Знання людське тоненькою плівкою обволікає все живуще, і його легко проколоти голкою скепсису. Тільки безнадійні оптимісти можуть вірити у подолання хаосу, а більшість удає, що вірить, аби виправдати свою безпорадність...
Є тільки «ВОНО», велике й ніким не визначене. ВОНО — то велетень, ніким не здоланий. Того велетня можна тільки відчувати по зовнішніх ознаках. Велетень той має протилежні полюси, що ніколи не зійдуться, бо то б було подоланням стихій, ступінню у «ніщо».
Карлюга розв'язав для себе всі питання, що тривожать людей упродовж тисячоліть, а переконавшись, що стихія нездоланна, зажадав спокою на берегах її. Він більше не хоче балансувати над прірвою і сперечатися з хаосом, що породив його і все те, що він бачить і відчуває. Він зажадав берега і прийшов до нього.
Стихія життя мститься на зрадниках, і Карлюзі довго довелося відбиватися од чіпких рук погоні, аж доки не відчув він, а може, просто переконав себе, що пуповина, якою він зв'язаний із життям, усохла і порвалась. Принаймні він у цьому був переконаний...
Корито було видовбане вже досить, і Карлюга, кинувши долото, повернувся до вікна. Нові пожильці, видимо, вже влаштувалися. Речей на возах не було, і дрогалі лагодилися їхати. З прибулих тільки дівчина залишилася надворі, і один
