Сторінка:Олекса Слісаренко. Чорний ангел (1929).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

сарай, стукав коло колодязної цямри, і одного ранку Карлюгу побачив якусь невковирну споруду коло колодязя, — то було влаштоване коло, щоб легше тягти відра. Флігеля обмазано, і з’явилися шибки у вікнах, що до того чорніли безокими дірками.

«Якийсь міщанин, що його ніщо в світі не турбує... Знайшов посаду, надибав на квартиру й радіє!» — думав Карлюга і, дивлячись на подвір’я, саркастично посміхався. Гайдученко справді узявся до господарювання. Він ще разу не виїздив у своїх агрономічних справах і, видимо, дуже не квапився. Тягав із лісу хворост і складав у хлівці, цілою рукою шпарував флігель, а потім вправно білив дном. Жінки поралися більше в хаті, а Марта тільки під дощ сиділа вдома; коли ж не було дощу, вона цілі дні вешлася в лісі, повертаючись додому смерком.

Одного ранку Гайдученко вийшов з двору з клунком на плечах і повернувся об обіді вже не сам, а з якимось засмагим дебелим чоловіком, що найменше скидався на полівка.

Той чоловік днів два порався з Гайдученком у хаті й на двір’ї, а третього дня пішов з двору й повернувся через кілька день підводою, що на ній було наватажене убоге майно.

«Новий квартирант», — незадоволено констатував Карлюі не помилився. З підводи зняли речі, а розвантаживши, ставили коня в сарай. Потому Гайдученко вийшов з прилим за двір у проходку, і вони довго про щось розмовляли, хиляючись один до одного, немов боячись, що їх може ось підслухати.

Ще більше був незадоволений Карлюга, як коло двору пинилося цілих п’ять підвід, навантажених майном. На деодах прибули люди, що своїм одягом найменше були дібні до місцевих селян, — це швидше були волиняки або холмщани. Прибулих привітав Гайдученко з дружиною і вів до хати.

«І ці оселяються тут!» — гірко подумав Карлюга.

Надвечір прийшов липівський селянин за ночвами і, придавшись, єхидно спитав:

 — Та камуна у вас тут, чи що?

 — Яка комуна? — не зрозумів Карлюга.

 — Та огроном же камуну заводить, а ви й не знали?

Тут живете і не знаєте, — докірливо похитав головою сенин, — ох, не буде з цього добра!

 — Я такими справами не цікавлюся, — суворо промовив