Карлюга і одійшов у куток. Селянин сів на колоду, скрутив цигарку й викресав огню.
— Довела проклята камуна, що й сірника ніде купити... Спасибі, кресало зосталось... Виручає...
Тома мовчав, але це не турбувало селянина. Всі звикли, що він не охочий говорити, а більше слухає, як другі говорять.
— Огроном біженців зібрав, тих, що з Тартаків селяни вигнали... Об’їдають тільки... Камуну гарнізує... Каже разом робитимемо, разом і їстимемо... А якого чорта отуї робити? І якого дідька їсти?..
І, докуривши цигарку, гість додав:
— І той з гути, Чмир, допомагає йому...
— Який то Чмир? — поцікавився Карлюга.
— Майстер, бісової халяви, хороший, той Чмир... З гути майстер...
Поцмокавши, селянин додав:
— Погано йому прийдеться, коли власть перевернеться.
Он що!
Карлюзі був гидкий цей селянин, що не міркує інакше, як тільки з погляду власної шкури... «Як скотина, куди не стьобни, туди й піде... Народ!» — подумав Тома.
Позітхавши над сумною долею комуни, як «власть перевернеться», селянин встав і раптом запитав:
— А ви до камуни не пристаєте?
— Ні, — сухо відповів Карлюга і теж устав. Йому набрид дядько, і хотілося, щоб він скоріше йшов із хати — Та таким людям, як ви, і не годиться з усякою босотою... там...
Тома нічого не відповів, а коли дядько, нарешті, вийшов із своїми ночвами, Карлюга ліг на ліжко, стомлений, як од довгої й тяжкої роботи.
«Так. Його затишок зруйновано. Треба шукати іншого місця, куди б не сягали брудні хвилі стихій...» — думав Тома, і зненависть піднімалася в його грудях проти нових пожильців, що так брутально вдерлися в його самотність і сповнили турботним галасом і метушнею його лісовий закуток.
А приїжджі розташовувалися на подвір’ї, як у себе вдома, і почали вже лагодити другу половину флігеля. На Карлюгу всі дивилися скоса, і тільки Гайдученки привітливо кивали йому головою при зустрічі.
Одного дня Гайдученко виїхав підводою до залізничної станції й повернувся тільки через три дні. Замість
