нього на подвір’ї господарював Чмир, даючи всьому лад.
З підслуханої розмови Карлюга довідався, що комуну затверджено і їй наріжуть землі та дадуть допомогу. Одне тільки його дивувало, що комунари не виявляли особливого захоплення... «Певно, комуна комуною, а в цих селюків своя думка», — посміхнувся сам собі Карлюга.
Минали нудні осінні дні, Гайдученко рідко з’являвся на подвір’ї, а ночами в його кімнаті довго горіло світло.
Карлюзі кортіло поговорити з Гайдученком, але не випадало нагоди. Та одного ранку агроном несподівано сам зайшов до Карлюги і, кивнувши головою господареві, сів на чурбак коло вікна.
Карлюга стежив за гостем.
— Ось уже місяць, як ми з вами близькі сусіди, а досі не зазнайомились ближче... Все робота та господарчі турботи... Ніколи і вгору глянути... — немов виправдуючись, сказав Гайдученко.
— Та я бачу, що ви дуже зайняті... Видимо, любите морочити собі голову дрібницями...
Карлюга хотів сказати «дурницями», та для першого знайомства утримався. Він стежив за обличчям гостя і бачив те, чого він не помітив під час першої зустрічі. Гайдученкове обличчя було надто рухливе, як це буває в дуже нервових людей, і щоразу рот його неприродно кривився, немов з огиди або від болю, а права брова, підморгуючи, тремтіла.
— Як то дрібниці? — підняв брови Гайдученко, і разом із здивуванням весела посмішка промайнула в нього коло рота. Він, видимо, зрозумів затаєну думку Карлюжину і відповів на неї: — Одна людина ніколи не досягне того, чого можна досягти колективом.
— Колективом? — глузливо усміхнувся Карлюга й махнув рукою, — ви хочете сказати — в отарі або в череді?
У чорній вовні Карлюжиної бороди й вусів забіліли рядки зубів, і чомусь вони спали на очі Гайдученкові.
— Чому отара, череда, а не колектив? Не сподівався від вас обивательського упередження... — розчаровано сказав Гайдученко, і в цьому розчаруванні чулися ворожі нотки до цієї людини, що так презирливо ставиться до людського колективу.
— Отара стає тільки тоді колективом, коли кожен член її усвідомить інтереси всієї отари... А у ваших волиняків яке вже там усвідомлення!..
Карлюга засміявся, немов забулькав, занурившись топовою у воду.
