Це було несподівано для Чмиря, і він ухвалив усіма способами ухилитися від прямої відповіді, що могла зобов'язати його перед цим нахабним ложкарем. Він шкодував, що тут немає Гайдученка, який би, напевно, знайшов що відповісти цій людині.
— Нічого я не можу гадати, бо не знаю, як інші подивляться на це...— сказав Андрій, незадоволений настирливістю Карлюги.— От, якщо хочете, поговорю з усіма, тоді скажу...
— Гаразд, поговоріть... А ввечері заходьте до мене, однаково, чи приймуть мене, чи ні...
Карлюга хитнув на прощання головою і пішов собі за двір.
Чмир підозріло подивився йому вслід і сам попростував до флігеля.
— Він хоче в комуну,— сказав Чмир Артемові.
— Хто він? — здивовано спитав Гайдученко й подивився навколо.
— Той... ложкар...
Гайдученко мовчав. У нього складалося переконання, що Карлюга поглузував із робітника, і це обурило Артема.
— Пошли його...— Гайдученко, не кінчивши, додав: — Треба подумати.
— Признатися, я й сам не дуже довіряю ложкареві, але він, здається, серйозно хоче...
«Певно, відчув ніяковість... Освічена людина, для якої ясна перевага спільного господарювання, а живе окремо...»
Але по цій думці знову хвиля сумнівів накотилася на Артема. «Не може бути, щоб він щиро прийшов до такого переконання»... Згадавши, як Карлюга плюнув, скінчивши балачку з ним, Гайдученко вирішив поговорити з цим «характерником» «начисту», раніш ніж давати відповідь. А наколи виявиться, що той щиро бажає працювати, то дати згоду й провести через загальні збори.
«А може, він має які ворожі наміри проти комуни і хоче влізти в довіру, щоб потім наробити шкоди? А може, він агент якої-небудь ворожої політичної організації? Що тоді?»
Але спочатку поговорити, не даючи остаточної відповіді, а тоді вже робити висновки.
