шель, пропонує кляртовцям тисячу франків і помешкання, аби вони не згадували добрим словом „бандитів“ Леніна і Троцького… Поволі „Клярте“ починає звертати на себе не аби яку увагу всіх реакційних елементів, що намагаються зовсім його перетворити на свій орган.
Тому не дивно, що скрізь у Франції й навіть в Америці, Бельгії то-що починають організовувати групи „Клярте“ аналогічного напрямку (інтернаціональної всекласової думки)… Одна з цих груп ставить у себе таку доповідь: „Пітагор, як Кляртист“… „Клярте“ стає збіговиськом найрізноманітнішого елементу — від люмпен-анархіста-поета до бульварного письменника-буржуа й фігляра.
Тоді старі кляртовці повертаються назад до роботи в „Клярте“ й починають боротьбу в середині організації.
1920-1921 р.р. минають у цій боротьбі. Перед навалою невеликої упертої групи старих кляртовців з „Клярте“ починають втікати ворожі елементи.
В 1920 році гине Лефевр, і старі кляртовці тратять в його особі свого ватажка й ідеолога.
Не забудьмо, що в ті часи революційно-творча Франція, як і активно-революційні сили не мали ні звідки жодної підтримки й ідеологічного керування. Тому не диво, що серед більшости ворожого елементу нової формації де-який час старі кляртовці тупцяють на місці. Існування Радянської країни дає їм нових сил, принаймні в своїм органі „Клярте“ вони інформують про хід Пролетарської Революції.
