поміж дерев… Тут тобі завше знайдеться якийсь дідок пенсіонер, або сантиментальний поет, що принесе повну кешеню зерна або крихот і сипле й сипле цим сіреньким пір'ястим жевжикам…
А вони табунцями торгуються, цвірінькають, сваряться поміж себе… І метушаться по-між ногами благодійника… підстрибуючи у повітря… хапають із рук, а де-які мудріші встигають навіть вскочити аж у кешеню слідом за рукою, що полізла за крихтами…
Дітворі — ніколи цим розважатися; вона повна захоплених іграшок: хто кого перегонить, піймає, хто краще верховодитиме тими іграшками, хто у них буде першим?
А мармурові та бронзові статуї Венер, німф, мавок, замислено чи весело дивляться на все це і гадають:
„Чому не всюди така краса? Чому не всім так радісно… як нам отут у Тюільрі?!“
Вони були свідками жахливих подій, що оттут, збоку відбувалися на Конкорді… свідками королівських променадів… їхнього тріумфу… Ентузіязму мас за часів комуни і безтямного гарцювання „захисників порядку“…
Все це в минулому…
Що віщує їм майбутнє?..
Про те мовчить чудовий Тюільрі…
Лувр — світовий мовчазний інститут, музей краси й історії культури часів од вавилонського царства до XX століття.
Щоб досконало його дослідити, треба не тижнів, а — місяці, роки. Є тут чому повчитися,
