ліпшім світлі, що і було якийсь час правда. Підчас побуту власника йшла тут робота горячково.
Коли власник висловлював бажання оглянути з інжинірами деякі шахти, чи не треба в них і при машинах зробити поправок, то прибирали отвори гірляндами і вмовляли в нього, що все в найліпшім порядку.
Він висідав із своєї, білим шовком, вибитої карети, радився, як найліпше підтримувати рудокопню в русі; робив проєкти, розмовляв з інжинірами і влаштовував завсіди блискучий бенкет для свого урядництва, неначе нагороджував його за труд коло своєї особи і відїжджав. Його уповажнені не жалували його грошей і жили безжурно з сьогодні на завтра.
Не інакше велося, коли перебрали по смерті голови, підмінований в основі, близький руїни маєток, два брати фон Ганингайм, головно старший Йоахим.
Він старався всіми силами втримати те, що ще світилося, а саме рудокопню в І., але не надовго. Нова велика позичка на гамарню та деякі будівлі, дороге огрівання деревляним вугіллям вело до матеріяльної руїни. Крім цього прийшли ще й інші причини: вірителі напирали на сплату довгів і —
Юліян замовк.
— Далі, далі… Пане Цезаревичу — напирала молода дівчина, якби побіліла. — Ви не знаєте чому мене це так займає…
І справді Юліян не знав.
