Зоня. Ти будеш у школі, а я не буду вижидати.
На дворі вітер притих і одна з сестер відчинила вікно. Ніч була гарна, спокійна і велика тиша панувала довкола.
— А вона тобі симпатична? — обізвалася Марія.
— Симпатична, чому ні, — відповів брат спокійно і відвернувся, випускаючи дим у протилежну сторону.
— Ти нам так мало оповідав з твого побуту в Покутівці.
— Бо нічого й не переживав. Здебільша перебував я в Ґанґів, багато читав, бо бібліотека їх чудова.
— А в парохії? — спитала Оксана, що присіла вже до стола.
— В парохії — повторив Юліян, усміхнувшись — часом я мав таке вражіння, якби знаходився в іншому світі. Наші попівські родини скільки вони тої щирости і доброти дають, цього ми може навіть не вміємо оцінити. Сам о. Захарій справжній апостол народу.
— А їмость, а Ева? Ти нам про Еву говори — настоювала Оксана.
Марія усміхалася, а Зоня мовчала зповажнівши.
— Коли хочете, щоб я вам говорив про Еву — сказав Юліян, — то передовсім мушу згадати великий став у Покутівці. Широкий, зелений, бо від ліса, що росте собі преспокійно його берегом, з місцями,
