за розвоєм дитини, надаємо напрям її характерові, ми також маємо свою цінність!
Марія, що хотіла щось живо докинути, стрималась, бо Оксана, що слухала мовчки, нараз обізвалася:
— Ей, ви говорите про щось, над чим уже давно трава поросла. Це все тепер вже само собою розуміється.
— Розуміється, а перестає розумітися, Оксано, — сказала Зоня. — Тепер виринають інші типи, появляються жінки, що боряться гаряче та розумно за самостійність, з вищою фаховою освітою і ми, бодай я, далекі від того, щоб ганити такі змагання, навпаки, я радуюся, коли виростають і з нашого українського суспільства такі одиниці. Надходять Еви та їй подібні. А ми вже своє зробимо.
— Der Moor hat seinen Dienst getan, der Moor kann gehen — сказала Марія гірко.
— Нічого не вдієш проти того, Маріє. Будучність дійсно належить „Евам“ і це все йде природним темпом і розвоєм.
Юліян ледви чи дочув останні слова та за хвилину вийшов за старшою сестрою на двір, Марія подалася за братом, а Оксана побачивши, що одна в хаті, вибігла за ними.
Вони опинилися в невеликім, подовгуватім саді і станули якби змовились на єдиній стежці, що ділила сад на овочевий і городинний. Вона була рівна і біла від ясного каміння.
Гляділи хвилину на небо, обсипане зірками.
