святий вечір і хто не покінчив своїх орудок, спішить їх поладнати, щоб прилагодитися до радісного великого свята миру, яке чи не на всій христіянській землі, в найбіднішій хатині будуть святкувати.
Коло високих виставових вікон одної гарної крамниці з дитячими іграшками стоять ще глядачі і приглядаються тому всьому цікаво.
Один молодий офіцир, що опинився неспостережено близько такого одного вікна, придивляється і собі виставі. Поправді його не обходить те все, бо його лице виявляє нетерпеливість і погляд, яким шукає чогось між прохожими каже, що він чогось вижидає.
Витягає папіросницю, закладає папіроску в бурштинову цигарничку і закурює. Починає проходжуватися; від фронтових дверей аж до вугла камениці і назад. Зразу повільнішим кроком, а пізніше, поглянувши поквапно на годинник, скоршим.
Він доходить приспішеним кроком до вугла крамниці, вслід за ним якась молоденька дама, що вийшла зівдти поспішно, коли оце він нараз завертає так несподівано бистро, що вона вдарилася сильно об його груди, аж її шапочка злетіла на землю.
— Пардон… — кликнув він, а дівча з переляку зойкнуло.
Миттю схилився він до землі, підняв шапку й подав їй виправдуючись. Збентежена, засоромлена, вирвала йому шапку з рук і окидаючи його лютим поглядом зпід брів, не сказавши ні слова, погнала
