далі. Він оглянувся за нею, але вже не найшов її більше.
— Гнала як сполошена, — подумав — тому й вдарилась так сильно.
Веселий усміх появився на його устах. Дійшовши знову до крамниці, дивився на прохожих, підіймаючи брови, якби дивувався.
Нараз опинився перед ним хлопчина з елєґантною подорожною валізкою в руках, оправдуючися, що мусів ще дещо для другого пана поладнати.
Завертаючи в іншу вулицю, пішов живо враз із хлопцем.
Сніг падав невтомно і з легких сутінків настав вечір, хоч не була ще пізня пора.
В домі годинникаря Цезаревича освітлено і святочно. Двері необширних та низьких кімнат широко повідчинювані. Наповняла їх мила температура з ледве помітним запахом живиці. Над вікнами були спущені завіси, по берегах прикрашені ручними делікатними гаптами і майже в кожній кімнаті коло вікон стояли на малих кошикарських столиках зимові цвіти в товаристві гарних широколистих рослин, пальм і фікусів.
В останній, найменшій кімнаті, стояла зелена, висока під стелю ялинка, прибрана всякими ласощами, пишна, блискуча, а довкола неї на землі прикриті килимами ручної роботи лежали дарунки. Деякі з них були поміщені між гиллям ялинки.
Її приладили оба наречені двох старших сестер: молодий, веселий годинникар Мирослав і ого-
