— Для Юліяна нема нічого відповідного — сказала Марія, оглядаючись клопітно, коли за батьком і братом зачинилися двері.
— А може і є… — обізвався молодий Зарко збиточно.
— Що, що, що? — перебігло цікаво з уст до уст.
Та він, всунувши руки в кишені, станув перед ялинкою й почав її так пильно оглядати, неначе на ній появилося нараз щось невидне.
— Гарна ростом, — сказав і додав: — і ростом і зеленню — і більше не міг з нього ніхто видобути.
Коли Цезаревич увійшов з сином до своєї кімнати, виняв ключик з грудної кишені, отворив одну шухляду свого старого бюрка і витягнув з маленької, оксамитом овитої скриньочки перстень.
— Ось дарунок тобі, сину, на сьогоднішній вечір за те, що ти зробив мені таку радість своїм приїздом.
Юліян здивувався, перебираючи перстень, якого ніхто досі не бачив у батька.
— Це чистий рубін, тату, скристалізована „кров“… який гарний і цінний!
— Цей перстень дістав мій батько, а твій дідо, Юліян Цезаревич від свого полковника в молодім віці, будучи його улюбленим адютантом, а потім і чоловіком його єдиної дитини — доньки, а твоєї бабки. Тримай його в чести і носи в чести — додав поважно, майже строго. — Будь сильний і відпор-
