у свому срібно-золотому вбранні, із дзвіночками, серцями, медівниками, позолоченими горіхами, дактилями, а поверх всього того — ілюзія: наморозь, зпоза якої визирали! цукрові, румяні личка.
Хто дивися на ялинку, дивився і на молоду Оксану. Всі звертали увагу на неї, жартуючи на тему розвішених ласощів, цукрових круглих личок і полюкрованих барвно сердець, освітлених бальоників. Вона була щаслива, що брат був дома і чому їй не бути безжурною?
Відтак розділяли дарунки. Батькові припала гаптована оксамитна шапочка до робітні; матері практичний дарунок — широкий господарський фартух; Зоні передав її наречений маленьке етуї із золотим годинником, Марія дістала від Зарка в гарній оправі Новий і Старий Завіт, Оксана поезії Шевченка та Федьковича і „все до останнього, що є на ялинці“.
Мати звернулася до сина і сказала:
— Найкращим дарунком для нас всіх є твій приїзд, мій хлопче. Нікому з нас не снилося сьогодні тебе бачити.
— Який він там хлопець — сказав батько. — Він у мене мужчина, від коли покинув середню школу, а тепер заберу його на часок до своєї кімнати. Йому належиться теж дарунок…
З тими словами всунув синову руку під своє рамя і оба пішли до алькира за робітнею, який охрестили дівчата „святинею“, бо там знаходилася батькова спальня, бібліотека та інші його святощі.
