задумувався. Чи відпочивав, чи щось працювало в його мізку — невідомо.
Росте і розвивається гарно фізично і духово молоденький Юліян Цезарович, але вже замітне, як у нього бере верх майже хоровита ощадність та деспотизм батька. Сувора батьківська рука над доньками, і над хлопцем, дедалі вже юнаком Юліяном, викликає в хаті часто сірий настрій. Крім Юліяна у домі ще троє дівчат. Мати — поважна, маломовна і терпелива добра ґаздиня в обширній хоч низькій хатині була зразкова ґаздиня. Але старий годинникар усе відказував, буцімто ніде не бачив стільки недбальства й ліні, як по „словянських домах“. Пані Цезаревич (із священичого дому) мала лиш одну відповідь, що — Господь суддею над усіми та що доки в неї руки живі, доти й буде все добре й чистота в її хаті. А те, що до чоловіків належить, нехай творять вони.
Часами з закутків кімнат чути було тихі, стримувані суперечки між старшими сестрами. Ішло про те, котра має одягнути новішу одежу, коли обидві разом хотіли вийти з хати. На їх несміливі докори, що їм конче треба окремої сукні та капелюха, батько відповідав сухо, що обидві враз не мусять виходити, бо люксусу у своїй хаті як убогий не може підтримувати. Часто ударяв так сильно об стіл, що поскладані там годинники аж тремтіли — і відсилав дівчаток до матері. Іншим разом брав
